В телефонії був етап розвитку коли використовувалися тільки синхронні канали. Електричний сигнал з мікрофона перетворювався в цифровий вигляд аналого-цифровим перетворювачем (АЦП,розрядність 8 біт * 8 000 виборок в сек. = 64 кбіт/с). 30 таких каналів +2 службових для передачі телеметрії і сигналів керування "упаковували" в один потік 2048кбіт/с (2Мбіт або E1 в Європі). Навіть якщо канали не використовувалися - там передавалися 0 (при тому, з тими нулями боролися кодуванням, тому що втрачалася синхронізація). Тобто, кожен біт і кожен канал мав жорсткий момент часу в який він передавався. І він передавався гарантовано в той момент часу. Окрема проблема була з синхронізацією таких мереж в масштабах країни, коли необхідно було синхронізувати передачу не просто між двома точками а через ланцюг телефонних станцій і систем передачі.
Коли виникла проблема передачі цифрової інформації між комп'ютерами - придумали "адаптер" (буфер) який замість виборок АЦП видавав в канал дані від комп'ютера. Відповідно, комп'ютер "мусів знати", що дані можна передавати не швидше і не повільніше 64*n кбіт/с (n-кратність нарощування швидкості). Відповідно, були стандарти ком-порта, в якому був окремий дріт синхронізації.
Якщо у вас є мережа з каналами, комутаторами і модемами які підтримують ті протоколи то ви можете організувати для клієнта синхронний (або "гарантований") канал, в якому пінг буде йти між його компютерами 52,3474567456 мс завжди (желізобетонно, незалежно від навантаження від інших абонентів). Відповідно, продавали це за доволі великі гроші, тому що Інтернет на той час був дуже "негарантований".